Із 4–5 років діти можуть приходити з питаннями про війну, про насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує. Бути готовим, що коли в інформаційному полі тема існує — діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.
Діти, особливо маленькі, можуть ставити ті самі запитання знову і знову, ходячи по колу. Дорослим треба бути готовими щоразу терпляче відповідати на ці питання. Знову і знову казати, що з нами все буде добре, все буде гаразд, українська армія хоробро і професійно нас захищає.
Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють — отримають відповідь. В розмові з дітьми про війну та її наслідки потрібно пам'ятати , що батьки для більшості дітей є гарантами Їхньої безпеки , міцності навколишнього світу та впевненості у собі . Вони дуже чутливі до настрою дорослих та часто не розуміють , що сильні емоції , які зараз проявляють батьки поруч з ними , спрямовані не до них особисто . Діти можуть злякатися сильного емоційного зворотного зв'язку , який відрізняється від звичайного реагування на події у родині . Такий страх може вплинути на дитину травматично , як відсутність безпеки для неї , як загроза її життю . Тому важливо емоційно підготуватися до розмови та добре продумати її . Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним — для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю — найбільший для дитини після страху втрати близької людини. Коли дитина бачить, що дорослий не контролює ситуацію, не контролює сам себе — це лякає, викликає такий стан тривожності, з якої важко вибратися. Дитина весь час перевірятиме, чи мій дорослий у порядку, що з ним відбувається. Це дуже виснажує її емоційно.
- Коли розмовляєте з дитиною про війну , спробуйте на цей час відкласти свої особисті почуття . Сядьте поруч з дитиною , дивіться їй в очі , обійміть чи тримайте її за руки . Щоб дитина відчувала , що ви поруч , що ви разом , що ви любите її .
- Bикopиcтoвyйте звичайний спосіб розмови , до якого звикла дитина , коли їй розповідають про щось складне , неприємне , жахливе . Висловлюйте свої почуття , як робите це зазвичай , не переходьте звичайну емоційну зону комфорту дитини .
- Спостерігайте за тим , що відбувається з дитиною впродовж розмови . Запитуйте її , коли помітите, що вона напружується , налякана чи сумна . Розмовляйте про те , що відчуває зараз дитина . Говоріть про те , що відчуваєте ви , коли чуєте дитину
- Під час розмови пам'ятайте , скільки років вашій дитині та що вона сприймає світ , базуючись на свій словниковий запас та свій дитячий досвід . Використовуйте слова , зрозумілі дитині , надавайте загальні факти та не заглиблюйтесь у деталі .
- Якщо дитина ставить запитання , спробуйте запитати її, яка відповідь є у неї, що вона знає, а потім додайте iнформацію , якої їй не достатньо .
- Нагадайте своїми словами , що таке війна та які її наслідки вже є зараз. Наприклад : «Війна це коли одна держава хоче заволодіти територією іншої держави насильницьким шляхом. Загарбницька армія руйнує все на своєму шляху . Вона жорстоко поводиться з людьми , які не згодні віддавати свою землю та свободу. Руйнуються будівлі , гинуть воїни та місцеві мешканці . Люди стикаються з лютими та жахливими способами насилля , на які здатний ворог . Це викликає жах , сум , лють. Ми можемо допомагати нашим військовим , виконуючи інструкції по захисту нашого життя реагувати на повітряну тривогу , при потребі евакуюватися до більш безпечних місць , бути уважними та добрими один до одного , продовжувати жити своïм звичайним життям, робити те , що можливо . Наші захисники і захисниці сміливо захищають нашу землю та людей , які тут живуть . Ми , український народ , маємо прагнення перемогти та сили залишатися людяними , любити свою землю та своï родини».
- Коли діти молодшого віку запитують щодо солдат, які гинуть на війні, вони опосередковано питають: «Чи я в безпеці? Чи це може статися зі мною або моїми близькими?» Тоді доречно пояснити: «Солдати — люди, для яких це робота. Вони нас захищають. Поруч з ними є багато людей сміливих, відважних. Вони захищають також один одного, допомагають один одному». Тобто дати відчуття згуртованості й спільноти. Це особливо важливо, коли серед близьких є люди, які беруть участь у бойових діях — треба дати розуміння, що він там не сам, поруч з ним є той, хто про нього може подбати. Такий образ є терапевтичним і підтримувальним для дітей будь-якого віку. Відповідь «не хвилюйся» не позбавить тривожного імпульсу. Можна казати: «Я бачу, що ти хвилюєшся за солдат, за людей, довкола яких війна. Я теж хвилююся». Показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом. Допомогти прожити цей імпульс — дати глину, помалювати, адже дитина не завжди може виразити словами свої почуття.
- Говоріть про те, як дитина може підтримати близьких у небезпеці.
- Якщо рідні дитини перебувають у найбільш небезпечних районах бойових дій, варто розповідати, що вони роблять, змальовувати картинку, що відбувається. Проговорювати прості, лаконічні механізми, як можна підтримати одне одного і тих, хто в небезпеці, — поговорити з ними телефоном або написати в месенджер, якщо це можливо, заспокоїти, розповісти про себе.
- Діти розуміють, що життя кінечне. Із 4–5 років вони починають ставити ці запитання, це вікова норма. Відповідати слід залежно від того, у що родина вірить — що відбувається з душею. Говорячи з дітьми про смерть, важливо повертати їх у точку безпеки. Завжди закінчувати цю розмову словами: «Ти тут у безпеці, і я у безпеці, ми будемо жити довго. Ми знаємо, що робити, щоб подбати про себе». У дорослих можуть бути свої страхи, але дитині треба дати відчуття: «Я все контролюю, я велика як скеля мама, і ти в безпеці».
-
У разі втрати близької людини дитина має спертися на стабільного дорослого. Якщо загинув хтось із близьких — важливо, щоб з дитиною залишався хтось більш-менш стабільний. Саме завдяки цій людині дитина може відчувати, що її дитячий світ не розвалився повністю. Зрозуміло, що втрата когось із близьких — це трагедія, і тому потрібен хтось, на кого дитина може спертися. Бо спертися сама на себе вона не здатна. Потрібно горювати, плакати, дозволяти і не зупиняти ці прояви, згадувати, говорити стільки, скільки їй потрібно. Багато обіймати. Згадувати весь рід, тих, хто метафорично стоїть за нами, ніби янголи-охоронці. Розповідати, що роблять ті, хто зараз із дитиною, щоб зміцнювати безпеку і родинні зв’язки. Спираючись на цю умовну стабільність дорослого поруч, дитина може вийти і без допомоги психолога.
Джерела: http://osvita.ua/school/86795/
https://osvitoria.media/experience/yak-govoryty-z-ditmy-pro-vijnu/
