Мова впливає на наш світогляд, ідентичність і сприйняття. Через мову
створюється наше уявлення про оточуючий світ. Те, що ми часто чуємо в дитинстві, переслідує нас ціле життя. В голові не одного дорослого «живе» часом таємний голос , який критикує і оцінює його дії і який нерідко можна ототожнити з безперервним коментарем значущої особи з дитинства.
Міні-речення-події і послання щоденного спілкування, повторені
тисячу разів - це ніби окремі нитки, кожна з яких сама по собі не має жодного
значення. Але узяті всі разом, вони можуть стати надмогутніми. Взаємодіючи із іншими джерелами, вони формують майбутній образ власного «я» у дитини.
1.Приховане знецінення.
Як часто доводиться дитині чути, що вона замала або вже завелика, має
завелику голову, чи завелику ногу, правильні риси, гарні долоні і нігті (або
навпаки), надто голосно або надто тихо говорить, забагато верещить або
недостатньо виховано вітається, занадто швидко або занадто повільно
ходить..?
Усе це – негативне оцінювання її поведінки і її самої. На кожному кроці
можна почути такі – здавалося б, невинні і незначні вислови, які,
повторюючись сотні разів, вбивають у свідомість дитини щоденно переконання, що вона – неповноцінне мале створіння, що не так якось росте і майже все вона робить не так. І такі непрямі послання, що увійшли у звичку і очевидно не мають жодного злого наміру, дуже сильно впливають на відчуття впевненості у собі, на це глибоке відчуття «Зі мною все гаразд, я в нормі такий, який я є!»
2. «Ми» замість «я».
Як часто ви, говорячи «ми», берете на себе спільну відповідальність за успіхи дитини, її настрій чи хворобу?
Дуже багато дорослих, самі цього не усвідомлюючи і не маючи злого
наміру, ставлять під сумнів ідентичність дитини. Дитину збиває з пантелику магічне слово «ми», яке змушує її бути відповідальною за настрій чи дії іншої людини.
Сприймаючи дитину як особу, з її правом мати свої почуття, свої думки і свої бажання, ви допомагаєте їй навчитися розрізняти між «я» і «ти», між особистими потребами і вимогами оточення, тобто – навчитися робити вибір.
3. Помилкове і незрозуміле.
Для розвитку мовлення і для розуміння мови немовлят і маленьких дітей
дуже важливим є спілкування зі значущими дорослими. Ми інстинктивно
відчуваємо потреби дитини. Але спілкування, відповідне до віку, – це,
насамперед, просте і зрозуміле висловлювання. І це в жодному разі не
спрощення (всі чоловіки – «дядьки», всі комахи – «бджілки», кожен пес –
«ґава», а їжа – «ням-ням») або перекручення. Адже такі спрощені пояснення
можуть дитину ще й збити з пантелику, бо їй властиве магічне і наочне мислення («Для чого сонце сходить?» - «Для того, щоб тобі було все видно»).
Лагідні і сповнені поваги стосунки з дитиною виявляються через просте
правильне мовлення у доброзичливому тоні, відповідно до рівня розвитку
дитини та її уявлень про світ.
Ваше спілкування стане для дитини цілющим, якщо ви звернете увагу на такі ось «дрібнички»:
|
«Приховане знецінення»
«Ти замалий, щоби дотягтися до вимикача»
«Ах, така гарна шапка вже не для тебе. Твоя голова вже завелика. Чорт забирай!»
«Це не та нога!»
«Ти весь час надто галасуєш!»
«Ти йдеш надто швидко»
«Як можна бути таким дурним?!»
|
Краще сказати так:
«Вимикач поки що надто високо для тебе»
«Шапочка вже надто маленька для тебе, ти так швидко виріс. Мусимо тепер купити іншу (якщо дитина дійсно піде з вами купувати). На жаль, цього тижня я не буду мати часу, але щось придумаю»
«Це не той черевик. Це черевик для твоєї лівої ноги» Не дитина «не пасує» до світу, а часто світ іще не пристосований до дитини
«Прошу тебе, будь тихіше. Я так не люблю галасу перед сніданком»
«Я не можу/хочу так швидко іти, як ти. Прошу тебе, почекай» Це не дитина нездатна до чогось, не дитина робить все «не так», а часто наявне неспівпадіння потреб.
«Ти ж розумна дитина, як могло трапитись, що ти забув/зробив помилку…Що би ти міг зробити, щоб цього не трапилося?» Кожна людина має право залишатися вартісною (у розумінні дитини – «доброю»), навіть якщо вона робить помилку або щось невластиве. |
|
«Ми» замість «я».
«Ми добре вчимося. Ми дуже для цього стараємося» |
Краще сказати так: «Ти добре постарався і я гордий за тебе». «Дуже гарна оцінка, я радію разом із тобою. Я і сам радію, за себе, бо я теж старався тобі допомогти». Від народження говоримо «я» і «ти». «Ми» вживається тільки там, де це відповідає дійсності. |
|
Помилкове і незрозуміле.
«Дідусь принесе Анні пий-пий» (сочок) «Мамуся одягне Анні штаненята. Підійдеш до мене?» |
Краще сказати так:
«Я зараз дам тобі пити» (сік)
«Анно, я тобі допоможу одягнути штанці. Підійди до мене, будь ласка, серденько» По-дитячому = просто, зрозуміло і вірно! |
Тільки якщо виникне бажання розпрощатися з такими автоматизованими
штампами, - щойно тоді можна буде відчути (помітити), наскільки вони є
могутніми. Очевидно, всі дорослі, будучи колись дітьми, частенько чули схожі фрази, та ніколи не сприймали їх як якесь обмеження чи образу. Звичка робить нас сліпими щодо справжнього значення послання, яке передається.
Навіть найсильніша наша воля не зможе зразу і повністю змінити мовні зразки, які передаються з покоління в покоління і роблять свою тиху підривну роботу. Вистачить почати з себе – послухати себе збоку і
спробувати в основному говорити правильно. Зрештою, сказане можна іноді повторити у виправленому варіанті.
Джерело: Гельга Керншток-Редль «Цілющі історії для дітей. Заспокійливі, утішливі і підбадьорливі творимо самі.»
