Про емоційний інтелект заговорили на початку XX століття, коли виявили, що класичні IQ-тести (тести для визначення інтелектуального рівня) не здатні пояснити успішність людини в житті — як у професії, так і в стосунках з оточенням. Високий інтелект не гарантував успіху і щастя. Тоді виникла концепція емоційного інтелекту як здатності людини розумно діяти в стосунках із людьми.
Емоційний інтелект (EQ) — це вміння, здатність розпізнавати свої і чужі емоції, розуміти, як вони впливають на поведінку і мислення, й уміння управляти ними. Завдяки емоційному інтелекту ми розуміємо, чому в цій конкретній ситуації відчули, наприклад, роздратування і повелись певним чином; а вчора не стримали-
ся і купили непотрібну річ.
Перший аспект EQ — управління емоціями. Ми відчуваємо емоції в будь-який момент нашого життя. Вони супроводжують і часто обумовлюють наші вчинки,
стосунки з близькими і колегами. Якщо ми не розуміємо, як саме наші емоції могли вплинути на думки або дії, то нам буде складно раціонально управляти ними, ми робитимемо необдумані вчинки, ображатимемося або відчуватимемо провину, матимемо справу з невиправданими сподіваннями. Саме емоційний інтелект відповідає за якість нашого життя, за вміння будувати стосунки з іншими людьми, приймати правильні рішення і загалом отримувати задоволення від життя.
Часто, коли говорять про вміння управляти емоціями, це хибно сприймають як уміння стримувати прояв емоцій або не проявляти їх узагалі. Але насправді це не так. Людина з високим емоційним інтелектом — це не стримана холоднокровна особа, яка весь час контролює себе. Вона розуміє, коли прояв емоцій доречний і в якому вигляді. Стримування емоцій — це не вихід, оскільки:
• по-перше, довго тримати себе під контролем не вийде: чим довше стримувати емоції, тим сильнішим і неконтрольованішим може бути виплеск;
• по-друге, навіть якщо не проявляти емоцій, вони все одно впливають на наші думки і дії.
Другий аспект EQ — це розуміння того, чому в мене виникають саме ці емоції саме в цій ситуації, тобто вміння встановлювати причиново-наслідковий зв’язок між обставинами й емоціями. Це допомагає або усунути причину (а не емоцію, яка є наслідком), або морально підготуватися і налаштуватися, що багато в чому
зменшує силу емоційної реакції, що виникла.
Третій аспект EQ — це відповідальність за свої емоції. Як часто ми чуємо: «Він мене засмутив» або «Мене ніщо не радує». Батьки схильні перекладати відповідальність за власні емоції на дитину: «Ти скривдив маму» або «Тато через тебе розлютився». Часто ми шукаємо зовнішні джерела поліпшення настрою, саме тому такими популярними є комедійні передачі. Насправді тільки ми самі вирішуємо, які емоції відчувати в даний момент, чи реагувати на образливі слова, чи злитися на дитину. Хочете ображатися — ображайтеся, злитися — зліться. Ніхто не може викликати в нас якісь емоції, якщо ми самі того не захотіли і не дозволили зробити.
Четвертий аспект EQ — це розуміння емоцій і почуттів інших людей і повага до них, або емпатія. Саме вона багато в чому допомагає створити гармонійні стосунки. Треба розуміти, що наша поведінка або слова можуть скривдити іншу людину або їх можуть неправильно сприйняти. Розуміючи емоції іншої людини, ми можемо надати їй емоційну підтримку, знайти підхід. Важливо не плутати це з маніпулюванням. В основі емпатії та маніпулювання лежать абсолютно різні цілі.
У вас низький емоційний інтелект, якщо вам:
• здається, що дитина весь час не слухається і дратує;
• складно донести свою точку зору в суперечці, навіть
за наявності аргументів ви нервуєте і дратуєтеся;
• часто складно виразити свої емоції або зрозуміти, що
відчуває співрозмовник;
• доводилось багато разів ловити себе на тому, що ви
вчинили необдумано і, заспокоївшись, шкодували про
своє рішення;
• здається, що весь світ налаштований проти вас;
• часто доводиться засмучуватись, а потім ви довго не
можете відновитися.
Емоційний інтелект можна розвивати, причому в будь-який період життя. Розвиток емоційного інтелекту допомагає безпечно усувати негативні емоції і перемикатися на позитив, знаходити радість у дрібницях. Це не означає, що людина з високим EQ ніколи не сумує, не засмучується, не злиться, не горює. Але вона може адекватно вийти з цього стану, не зробивши «погано» нікому навкруги. В ідеалі батьки мають вчити цього дитину змалку.
Як розвивати емоційний інтелект і навчити
цього дитину?
Найважливіше завдання — розвивати власний емоційний інтелект. Ми виховуємо не словами, а діями.
Що б ми не казали, діти копіюють нашу поведінку, мислення і погляд на світ — усе те, що вони бачать щохвилини. Не вийде виховати дитину за сценарієм «Сину, я нервова і невгамовна, я терплю, терплю, терплю, а потім зриваюся на всіх, АЛЕ ти таким не будь, ти маєш поводитись інакше». На жаль, так не вийде. Дитині важливо бачити підтвердження ваших слів.
Для того щоб навчитися управляти емоціями, необхідно спочатку їх розпізнавати і промовляти. Тому спершу ми навчаємо дитину називати те, що зараз відчуваємо, з позиції «Я»: «Я злюся», «Мені неприємно», «Я радію». Малюкові на етапі домовленнєвого дитинства, коли він не вміє говорити сам, ми озвучуємо його емоцію: «Ти злишся», «Ти образився», а не свою: «Мене скривдили», «Ти мене розлютив». Щоб більш точно визначити й описати свій емоційний стан, важливо мати хороший емоційний словниковий запас. У цьому можуть допомогти книги, спеціалізована література, словники емоцій.
На наступному етапі ми вчимося визначати причиново-наслідкові зв’язки між подіями, що сталися, своїми емоціями та діями. Уміння визначати емоції багато в чому
допомагає усвідомити свій стан, але це лише половина справи. «Я розлютилася, тому що… і тому я…» — ось більш повна картина.
Вчитися відразу на собі може бути складно, особливо в ситуаціях, коли ми переживаємо дуже сильні емоції. Адже в цей момент погіршується здатність мислити й аналізувати. З дітьми можна обговорювати різні ситуації: реальні, такі, що сталися з вами, з дитиною, і вигадані, узяті з улюблених книжок і мультфільмів. Обговорюючи їх, необхідно звертати увагу дитини саме на настрій, емоції, переживання, почуття і поведінку. Читаючи казки, потрібно обговорювати вчинки героїв, їх зовнішній
вигляд — усі ті деталі, які можуть свідчити про характер персонажа і його внутрішні якості.
На останньому етапі ми знаходимо альтернативний варіант поведінки або реакції, шлях або можливість виходу із ситуації, що склалася. Звичайно, спочатку батьки
мають підказувати дитині, вчити її перемикатися, фокусуватися на позитивному.
В опануванні емоцій може допомогти образотворча діяльність. Малюнок — це не лише зображення якогось предмета, а й виплеск емоцій. Не випадково говорять, що всі без винятку діти — художники: їхня чутливість до нових вражень набагато яскравіша, ніж у дорослих, вони більш емоційно реагують на те, що чують і бачать. Тому варто використовувати елементи образотворчої діяльності в іграх для розвитку емоцій. Діти можуть промальовувати свої негативні емоції за допомогою темних кольорів, експресивних рухів, знищення малюнка. Не ставте дитині діагноз за малюнком!
Ще один варіант — попросити дитину створити малюнок на тему: «Коли я гніваюся» або «Я щасливий».
Спочатку можна заздалегідь намалювати людей у різних ситуаціях, але без промальованого обличчя, а дитина нехай завершить малюнок.
Музика також може передавати різні настрої, емоції та їх щонайтонші відтінки. Саме через музику дитині найлегше навчитися розуміти, що таке смуток, що таке
радість.
Для тренування навички розпізнавання емоційного стану можна використати, наприклад, картинки із зображенням різних емоційних станів. Можна попросити дитину показати картинку зі своїм станом. Чи самій придумати назви емоцій, зображених на обличчях, або чоловічків, намальованих на картинці. Дошкільника
можна попросити назвати причину або описати ситуацію, яка викликала цю емоцію.
Можна захопити дитину унікальною грою «Компас емоцій», яка не лише ознайомить її з емоціями, але й покаже, що відчуває людина в тій чи іншій ситуації. Кожен гравець отримує набір з 8 карток: радість, страх, інтерес, натхнення, сумнів, здивування, довіра, гнів. Перелік можна доповнювати.
Гравець, який загадує, придумує слово, поняття чи ситуацію і, вибираючи відповідну емоцію, викладає в коло закриту картку. Інші гравці мають відгадати, яку емоцію
викликає у гравця загадана ситуація.
Наприклад, мама може вибрати картку «радість» на
поняття «1 вересня», а донька — «страх». Дітям складно назвати свої емоції. У грі вони розкривають їх і вчаться того, що різні люди в одній і тій самій ситуації можуть
відчувати різні емоції.
Для розвитку емоційного інтелекту потрібне навчання і певний рівень розумового розвитку дитини. Навчати ми починаємо з того моменту, коли малюк уперше проявляє соціальні емоції, наприклад демонструє істерики і примхи. Це відбувається приблизно у рік чи півтора. Але плоди наше навчання дасть тільки з роками. Наприклад, емпатія і вміння відчувати, що іншому погано (боляче, важко тощо), починають розвиватися після 7 років, відповідно до норми — до молодшого підліткового віку(10–12 років).
Важливо! Батьки можуть не тільки розвинути здатність дитини розпізнавати емоції, але й, навпаки, заплутати в розумінні власних почуттів.
Поширена ситуація, коли дитині 2–2,5 років повинні робити укол — узяти аналіз крові або зробити щеплення, і мама говорить: «Не плач, це не боляче, це не страшно».
Цей обман руйнує довіру дитини до самої себе: «Я ж явно пам’ятаю, що це боляче, але мама говорить зворотне. Чи я неправильно пам’ятаю? Я неправильно відчуваю? Можливо, багато що насправді не так, як я це відчуваю?»
Фрази, які не треба вимовляти
• Тобі здалося.
• Не сприймай так близько до серця.
• Усе не так вже й погано.
• Немає причин засмучуватись.
• Ти занадто емоційна.
• Ти маєш радіти.
• Ти не повинна турбуватися через це.
• Не хвилюйся.
• Не ображайся.
• Це не найбільше горе.
У нашому суспільстві подібні фрази вважають знаком підтримки, хоча насправді вони є знеціненням емоційного стану людини, що визнане одним із видів емоційного насильства. Емоційне насильство пригноблює формування емоційного інтелекту, тому що неможливо навчитися розпізнавати свої емоції та управляти ними, якщо тобі постійно говорять, що те, що ти відчуваєш, неправильно.
Джерело: Малихіна М. С. Дитина у світі емоцій / М. С. Малихіна. — 2-ге видання. — Х. : Вид. група «Основа», 2020.
Підготувала практичний психолог Савчак Н.С.
