Що таке дитяча істерика?
Чи можна «позбутися» істерики, «перемогти» її? Істерика — це не прояв незалежності, а симптом чогось більш серйозного. «Перемагати» істерику як таку те саме,
що, хворіючи на краснуху, лікувати червоні прищики, а не саму хворобу. Причина істерики прихована в тому, що власні бажання, які починають виникати в дитини, не збігаються з дійсністю або бажаннями батьків. Дитина втомилася, від неї забагато всього чекають, їй бракує уваги.
Це викликає гнів, образу, злість, роздратування, відчай. Дитині важко впоратися з такими емоціями, оскільки вміння управляти ними ще не розвинене. Через це й відбувається істерика. Це нормальний віковий етап у розвитку дитини від 1 до 4 років. Кожна дитина переживає період істерик як етап формування особистості.
«Емоції накривають, а як поводитися — не знаю. Навчать? Допоможуть? Чи нормальне те, що зі мною відбувається? Чи мене любитимуть, як і раніше?» — думаєдитина.
Що треба знати про істерику
По-перше, сила істерики залежить від сили темпераменту. Діти зі слабкою нервовою системою, як правило, не влаштовують бурхливих протестів. І взагалі період
подібної поведінки триває недовго. Та якщо впадають в істерку діти із міцною нервовою системою, перепаде всім. Дитина голоситиме, падатиме на підлогу, протестуватиме довго і гучно. Та навіть таку дитину можна і потрібно вчити управляти своєю поведінкою, виражати свої емоції прийнятним для оточення способом.
По-друге, прояви істерики і способи допомогти дитині заспокоїтися і пережити цей момент залежать від віку дитини. Для одно- і трирічної дитини вони різні.
Однорічного малюка ще можна втихомирити розмовами і вмовляннями. Проте в три роки дитину майже нереально відвернути або перемкнути.
Уникнути або не допустити істерики можливо, але не завжди. Траплятимуться ситуації, коли уникнути її взагалі ніяк. Це нормально!
Вікові особливості істерики
• 1–2 роки. Дитина не здатна сама заспокоїтися. Істерика — це прояв емоції в чистому вигляді. Вона виникає зазвичай як реакція на заборону, але дитина досить легко відволікається і перемикається. Велику роль у виникненні істерики відіграє незадоволення базових потреб (голод, спрага, втома).
• 2,5–3,5 року. Дитина не може сама заспокоїтися. Цпрояв емоції в чистому вигляді. Спрямована на дорослого, на отримання бажаного «по-своєму, тому що я так хочу» (часто всупереч здоровому глузду), може бути реакцією на необхідність дотримувати правил або, навпаки, порушенням правил чи ритуалів, придуманих самою дитиною. Наприклад, вона хотіла першою натиснути кнопку в ліфті, пішли не тією дорогою,
хотіла сама нести пакет тощо. Цей вік ще називають періодом деспотизму і норовливості, коли дитина навмисне порушує правила і межі, заздалегідь знаючи, що
це не можна робити, щоб подивитися, що буде потім.
3,5 року. За адекватного виховання дитина може заспокоїтися сама і регулювати поведінку, проявляючи свої емоції, спрямовані на дорослих. Дитина розуміє,
що дорослим не сподобається її поведінка. Може імітувати істерику, не відчуваючи при цьому відповідного рівня емоцій. Потрібно вчити дитину усвідомлювати і промовляти свої емоції.
Слід розрізняти істерику і примхи.
Останні подібні до істерики — дитина плаче, кричить, може кидатися предметами. По суті, примхи — це спроба зробити по-іншому, не так, як говорять батьки. Це прояв свавілля і норов- ливості (важливих для подальшого життя рис вдачі).
Що допомагає впоратися з примхами?
• Повторне заперечення: ви, вслід за дитиною, заперечуєте те, що заперечує вона. «Усе, час лягати спати!» — «Ні! Не хочу!» — «Не лягай спати, мама лягає спати, а ти не лягай. Ні, не лягай!» І «дух протиріччя» примушує дитину поводитись так, як ще 30 секунд тому вона не хотіла.
• Відвернути увагу дитини: наприклад, поставити їй запитання абсолютно не за темою або попросити щось зробити, неначе ви не помічаєте її вередливої поведінки.
Парадоксальна поведінка: ви і не наполягаєте на своєму, але й не робите так, як хоче дитина, а робите щось третє, чого вона не чекає.
• Якщо дитина не хоче чогось робити, наприклад одягатися, запропонувати їй вибрати, що одягти: «Сині джинси чи сірі». Важливо, що коли ви даєте вибір, він має бути обмеженим і прийнятним для вас. Не треба запитувати: «Що ти хочеш вдягти?», тому що дитина може вибрати те, що вас не влаштує.
• Поспівчувати дитині в ситуаціях, коли вона просить у вас те, чого у вас немає або ви не можете їй дати чи купити. «Я розумію, що ти хочеш цю цукерку. І я хотіла б тобі її дати, але зараз ми не можемо її купити. Мені теж дуже шкода».
Примхи — це важливий етап формування самостійності!
Істерика для дитини і для батьків є складнішою ситуацією. Під час істерики дитина відчуває дуже сильні емоції, але не може самостійно з ними впоратися.
Що спричиняє істерику
• Невміння висловити свої бажання або почуття. Дитина просто не може сказати, чого саме вона хоче, і висловлюється за допомогою крику і плачу. У міру розвитку мовлення дитини ця проблема минає. Але так само ви можете в перші миті істерики голосно і чітко, але без крику, сказати дитині, що коли вона кричить, ви не розумієте її. Треба сказати спокійно, тоді її почують і зможуть допомогти.
• Дитина перезбудилася або втомилася. Часто таке відбувається в разі порушення або відсутності режиму дня. У дитини просто немає сил впоратися з напруженням, що накопичилося, а істерика допомагає його скинути. У такому разі на піку істерики заспокоїти дитину нереально. Тому важливо якнайшвидше задовольнити істинну потребу. Після істеричного крику дитина перейде на гіркий плач і проситиме вашої допомоги, щоб узяли на руки, пожаліли. Жаліти дитину обов’язково!
Отримавши бажане, малюк швидко заспокоїться на руках і навіть засне. Проте треба бути уважними до таких істерик. Вони є свідченням того, що режим дня не підходить дитині, її нервова система перевантажена, про що сигналізує істерикою. Важливо
переглянути розклад дитини, щоб уникнути перенапруження.
• Дитина відчуває спрагу чи голод. На зниження рівня глюкози в крові організм дитини реагує викидом гормонів стресу. У дітей із міцною і лабільною нервовою системою така реакція настає швидше. Дитина найчастіше не розуміє, що її реакція пов’язана з голодом, тож реагує істерикою на щонайменший випадок фрустрації. Якщо ви йдете з дитиною в басейн, на розвивальні або спортивні заняття, у цирк або на спектакль, обов’язково беріть із собою щось перекусити (яблуко, банан, печиво, воду, сік тощо), щоб можна було підгодувати дитину відразу після закінчення заходу. У такому разі згодиться навіть цукерка! Тільки, будь ласка, не давайте солодощі замість регулярних
прийомів їжі. Діти з активною нервовою системою обов’язково мають отримувати в раціоні велику кількість складних вуглеводів: каші, овочі, фрукти. Інакше їхній організм для отримання глюкози розщеплюватиме жири, у процесі чого утворюватиметься ацетон, що спричинить ацетономічний синдром. До речі, таку ж стресову реакцію за нерегулярного харчування (а тим паче в разі зловживання кофеїном) мають і дорослі, відчуваючи дивний тривожний стан.
• Дитина хворіє. Хвороба — це стрес для організму, що знижує його здатність до саморегуляції. Під час хвороби дитина ніби регресує, тому їй важче контролювати свою поведінку.
• Дитина відчуває постійний стрес. Якщо батьки часто залякують дитину, погрожують покаранням, висувають забагато заборон, щоб змусити її поводитися добре, це викликає зворотний ефект — дитина частіше влаштовує істерики!
• Дитина не отримує якісної уваги батьків. Ефект «відсутності за присутності», коли батьки поруч, але емоційно недоступні дитині. Наприклад, мама, яка весь час говорить по телефону або спілкується в соціальних мережах. У такому разі істерика стає єдиним можливим для дитини засобом привернути увагу, а негативна увага краща, ніж ігнорування.
• У дитини відсутнє чітке уявлення про межі того, що можна і чого не можна. Це проблема батьків.
Жорстке й однозначне встановлення меж ніколи не шкодить психіці дитини — їй шкодить тільки відсутність таких меж. Головне — щоб батьки (усі дорослі, які виховують дитину) чітко визначили, що буде в цих межах, а що — поза ними, і не змінювали рішення залежно від настрою. Батьки самі порушують власні правила, коли їм зручно. Якщо щось заборонено, але ви не готові наполягати на своєму, тому «іноді
можна», — краще дозволити відразу, тому що немає нічого гіршого за ситуацію, коли дитині в чомусь забороненому іноді поступаються.
• І нарешті, якщо істерика — це «нормальна» поведінка когось із батьків. Слова мають меншу виховну можливість порівняно з тим, що дитина бачить і наслідує.
Скільки б разів ви не пояснювали, що істерика — це погано, та якщо дитина бачить, що в такий спосіб хтось із близьких домагається свого, вона теж так робитиме.
Істерики скоротяться самі, коли дитина трохи подорослішає, якщо ви правильно побудуєте свою поведінку.
Як поводитись батькам
1. Обговоріть і встановіть систему заборон і меж, чинних у вашій сім’ї. Немає універсальних заборон, яких мають дотримувати всі, як то «не можна малювати на стінах або їсти в ліжку». Усі сім’ї різні, і умови життя в усіх різні. Головне —
щоб ви самі для себе розуміли, чому саме це можна, а цього не можна. (Про межі і заборони читайте далі.)
2. НЕ заохочуйте істерики. Найперший і найважливіший крок — твердо прийняти рішення. Ваша дитина ніколи не отримає того, що хоче, за допомогою істерики.
Якщо під впливом істерики ви здалися і малюк домігся свого, наступного разу чекайте на нову істерику.
3. Не поспішайте відмовляти, зробіть паузу, не відповідайте нічого. Часто ми обсмикуємо дитину раніше, ніж це треба, провокуючи цією дією протест.
4. Слово «Ні» замініть на «Не зараз», «Не тут», «Я подумаю». Якщо дитина щось просить і ви загалом готові їй це дати, але не просто зараз, а іншого разу, то не відповідайте «Ні», а назвіть, коли ви можете задовольнити прохання. Наприклад: «Я хочу морозива». — «Добре, ми купимо морозиво і з’їмо його вдома». Часто дитина, почувши слово «Ні», не чує наступних слів, уже відчувши фрустрацію через відмову.
5. Розмовляючи з дитиною, намагайтесь не вживати заборонених висловлювань, замінюйте їх альтернативними (дивіться табличку «Розмовляйте з дитиною пра-
вильно»).
6. Обов’язково заспокоюйте дитину після істерики!
7. Істерика не час для виховання. Немає сенсу суворо розповідати дитині, яка кричить і галасує, що так не можна поводитись. Вона вас не чує. Просто залишайтеся поруч, якщо дається — обіймайте, гладьте. Можете щось сказати — вона все одно не дуже розуміє, що саме ви говорите. Важливішою є інтонація, присутність, дотик.
8. З дитиною, старшою за три роки, можна аналізувати ситуацію, що сталася. Звичайно, коли вона заспокоїться.
9. Коли бажання дитини не можуть бути реалізовані, важливо надати їй моральну підтримку. Дитина завжди має бути почута, хоча це не гарантує виконання забаганки.
10. Перемикайте увагу дитини з того, чого в неї немає, на те, що в неї є; з того, чого не можна, — на те, що можна. Наприклад, малюк вимагає купити в магазині машинку. Почніть з ним говорити про ті машинки, які в нього вже є. Тільки робіть це зацікавлено, а не вмовляючи.
11. Активні заходи плануйте на першу половину дня, щоб дитина не перезбуджувалася перед нічним сном.
Не проводьте в один день декілька активних заходів. Наприклад, якщо ви хочете відсвяткувати дитячий день народження окремо з дітьми-друзями і з родичами, краще зробити це в різні дні.
12. Плануйте своє життя. Істерики, що постійно повторюються, — показник того, що батьки і діти переживають завеликий стрес. Утомленій дитині важче управляти
своїми емоціями і заспокоюватися.
13. Часто можна почути: «Не поступишся дитині кілька разів — і вона більше не влаштовуватиме істерик». Мама тримається, не поступається, але нічого не виходить. Дитина все одно істерить. І в мами виникає думка, що вона щось робить не так. Насправді для особливо активних дітей період істерик триває декілька років, і в першу чергу дитині треба навчитися виражати свої емоції в інший спосіб.
Розмовляйте з дитиною правильно!
Неправильно Правильно
Не кричи! Говори тихіше.
Не їж швидко! Прожовуй їжу гарненько.
Знову безлад. Прибери, будь ласка.
Скільки тебе чекати? Нам час іти, попрощайся.
Куди ти поліз?! Відійди/спустися, будь ласка.
Впадеш! Обережно! Давай руку,я допоможу.
Перша допомога в разі виникнення істерики
Якщо істерика почалася, залежно від ситуації й особливостей дитини можуть допомогти нижченаведені прийоми.
• Відволікаємо. Спосіб, що добре спрацьовує з малюками до 2,5 років: постаратися якнайскоріше відвернути увагу дитини на щось інше цікаве: пташку, машину,
що поїхала, іншу іграшку тощо.
• Відволікаємося самі. Почніть самі в щось грати, читати книжку, розглядати тощо. Дитина може зацікавитися тим, що ви робите. Тільки робити це треба з реальним
інтересом!
• Парадоксальна поведінка. Заспівайте пісню або спробуйте розсмішити дитину. Зробити те, чого малюк узагалі не чекає.
• Позбавляємо глядача (ігноруємо). Увага: ігноруємо істерику, а не дитину! Не треба відводити дитину, яка плаче, до іншої кімнати і залишати там саму, щоб заспокоїлася. Важливо не підключатися до її істерики, не починати самим нервувати. Якщо ви відчуваєте, що починаєте «закипати», можете вийти з кімнати попити води, вмитися. Швидше за все, дитина піде за вами. Пам’ятайте, що до 3,5–4 роки дитина не здатна
сама заспокоїтися, а пізніше може бути здатна, якщо її не надто охопили емоції і якщо ви вже навчали її заспокоюватись.
• Навчаємо дитину заспокоюватись. Заспокоюємо самі спокійно. Ви ніколи не зможете заспокоїти дитину, якщо кричатимете на неї! Можна запропонувати
дитині взяти її на ручки, дати попити води, вмитися, подихати разом, склавши губи трубочкою.
• Жаліємо дитину.
• Покажіть малюкові варіант альтернативної дії, можливої, коли він заспокоїться. Наприклад, дитині, яка плаче через те, що ви забрали її з батута, можна запропонувати купити морозиво (якщо ви самі готові). Проте вона має заспокоїтись, тому що дітям, які
кричать, морозива не купують. Зазначимо, що цей варіант не є закріпленням істерики, тому що, по-перше, ви не погоджуєтеся зробити те, чого вимагає малюк (він хоче стрибати на батуті ще); а по-друге, він спочатку має заспокоїтися, і тільки потім ви підете по морозиво. Порівняйте: «Спочатку заспокоїмося, а потім купимо морозиво» і «Я куплю тобі морозиво, щоб ти заспокоївся». На перший погляд, різниці ніби немає,
але насправді вона велика і відчутна на підсвідомому рівні. Альтернативна дія є складнішою формою відвертання уваги.
Якщо ж істерика насправді пов’язана не з фрустрацією, а з перевтомою, спрагою, голодом, то жоден зі способів не допоможе заспокоїти дитину, поки ви не усунете
головну причину. «Не куплена цукерка» просто зіграла роль останньої краплі. Це була ситуація, у якій істерики було не уникнути.
Якщо нічого не допомагає зупинити істерику, то дитину треба занести в тихе місце, наприклад у передпокій квартири, де її ніхто не чіпатиме, і дозволити накричатися. Ви маєте при цьому робити свої справи, але бути доступними для дитини. Можна періодично пропонувати їй допомогу або пожаліти її. Врешті-решт, істерика поступово зміниться гірким плачем, і дитина проситиметься на ручки. Беремо, жаліємо.
Важливо! Стежимо за диханням дитини!
Якщо дихання починає збиватися, дитині «не вистачає повітря», заходжується — заспокоюємо. Може зупинитися дихання — дитина робить вдих і не видихає, синіє. Не панікуйте! Треба різко змінити ситуацію: подути в обличчя, швидко винести малюка на свіже повітря, бризнути водою в обличчя, струсити дитину, в крайньому разі поплескати.
Ще одна можлива фізіологічна реакція на перезбудження — блювота. Таке може трапитися з активними дітьми після відповідального заходу. І це не викликано злим
поглядом, як іноді вважають бабусі. Блювота знімає внутрішній спазм, викликаний перезбудженням, і після цього дитина засинає знесилена. Щоб заспокоїти перезбуджену дитину, важливо прибрати інтенсивне світло і звуки, можна взяти малюка на руки, погойдати, погладити — максимально відтворити ситуацію заспокоєння немовляти.
Зверніть увагу, що останнім часом набирають популярності розважальні центри для дітей із безліччю батутів та атракціонів. Як правило, в таких місцях відбувається
дуже активна стимуляція всіх сенсорних систем: миготливі вогні, гучна музика і супровідні звуки, велика кількість людей, безліч різних розваг і… єдина ціна за весь
день, що сприймається батьками як вигідна пропозиція.
Але в такому місці нервова система дитини зазнає великого перевантаження. Діти зі слабкою нервовою системою можуть просто злякатися такої кількості стимулів.
Малюки з міцнішою нервовою системою можуть швидко перезбудитися, що потім виллється в істерику.
Тому запам’ятайте два важливих правила:
1) у такому місці дитина може провести не більше ніж три години;
2) обов’язково треба погодувати дитину після відвідування такого центру. До речі, пропозиція поїсти може бути доречним способом забрати дитину звідти.
Важливо!
Не можна:
1. Забороняти дитині плакати.
2. Карати за істерику.
Істерика та/або маніпуляція?
Як і чому дитина вчиться маніпулювати? Як часто доводиться чути: «Дитина маніпулює плачем. Не бери її на руки!». І це про дитину від народження до двох років!
Пригадаймо, що таке маніпуляція. Це вид психологічної дії, за якої майстерність маніпулятора використовується для прихованого впровадження в психіку адресата цілей, бажань, намірів, стосунків або настанов, що не збігаються з тими, які має адресат на поточний момент. Дії виконуються так майстерно, що залишаються непоміченими.
Плач дитини, меншої за 1,5–2 роки, — це крик про допомогу. Плач дитини 2–4 років — це або крик про допомогу, або прояв емоції гніву, коли малюк не зміг отримати щось або зробити по-своєму. Але все це не маніпуляція. Для того, щоб дитина навчилася маніпулювати, потрібен збіг трьох умов.
• Дитина, старша за 4,5–5 роки. Для того, щоб провернути маніпуляцію, дитина має бути досить інтелектуально розвинена, тому що їй необхідно пам’ятати, чого вона хоче, вибудувати «таємний план» і пройти по ньому, показуючи вам не ті емоції, які вона відчуває. Маніпуляція дуже рідко буває гучною, тому що це очевидна вимога або шантаж. Маніпуляція починається тихо і дуже здалеку, на зразок: «Мамо, а ти мене
любиш?»
• Дитина ніколи не отримує бажаного просто так або у відповідь на прохання. Тобто вона живе з постійним відчуттям фрустрації і необхідності шукати методи
досягнення. Часто в цьому випадку батьки самі «підігрівають» тему: «А ти заслужив?», «А ти добре поводився?» тощо.
• Батьки самі використовують маніпуляцію як виховний засіб. «Якщо будеш добре поводитися, то я куплю тобі…», «Їж, бо інакше я вимкну мультфільм». І спочатку це дуже добре працює. Але потім дитина дорослішає і стає здатною усвідомити схему. Тоді ви дістаєте маніпуляцію у відповідь.
• Якщо система меж дозволеного змінюється залежно від настрою батьків. Підростаючи (як правило, після 5–6 років), дитина навчається передбачати настрій
батьків і лавірувати залежно від нього, то стаючи дуже слухняною, то випрошуючи все, чого вона хоче.
Як зробити так, щоб дитина не маніпулювала? Самі приберіть другий, третій і четвертий пункт у своєму спілкуванні з дитиною. Поступово потреба маніпулювати знизиться, і дитина робитиме це набагато рідше.
Джерело: Малихіна М. С. Дитина у світі емоцій / М. С. Малихіна. — 2-ге видання. — Х. : Вид. група «Основа», 2020.
